Земельний кодекс в Україні – це нескінченне свято бандитів

Вже немає сил дивитися новини з мітингами «Проти продажу земель». Кожного разу, як бачу щось подібне на ТБ, відразу вимикаю.

Мені цікаво, чи є на мітингу хоча б одна людина, яка має пай землі і не хоче його продавати?

Та яке ви маєте право вирішувати за іншу людину, що йому робити зі своєю власністю? Чи ви знаєте, хто ці власники паїв?

Так я вам розкажу, це зазвичай бідні люди. Бідні, бо обдурені. Для цих людей продаж землі є чи не єдиною можливістю вийти з убожіння.

Магазин «Медтехніка» в Мелітополі. Шарлатанство чи рулетка на вдачу?

Якось на днях вирішили ми придбати мамі тонометр автомат. Механічний вже був, але хотілося щось легше і простіше у використанні. Щоб на кнопку натиснув і вже є результат. Багато передивилась інформації у пошуках надійного і якісного. Але так і не визначилась, бо «кожна жаба вихваляє своє болото».

Тож побачила лише один розумний вихід, це піти до спеціалізованого магазину медтехніки, де є свій майстер, і там з ним порадитись. Хто ж як не він має знати, що найкраще.

Сам майстер виявився привітний, порадив тонометр фірми «Microlife». Але наскільки він компетентний і чесний, судіть самі. Я лише напишу свій досвід.

Рецензія на фільм: «Термінатор:Фатум»

Про що фільм, думаю, що більшість і так знає, тож деталі сюжету обмену. А враженнями від перегляду поділюся.

Відразу скажу, що не фанат бойовиків. Пішла на фільм за компанію з друзями. Але перші частини «Термінатора» все ж таки в далекому минулому дивилася. І в принципі думала, що готова до перегляду. Тим паче, що зараз дуже круто і яскраво знімають фільми. І деколи не типові для мого смаку жанри, мені виявляються до вподоби. Тож вирішила, що і цього разу буде так само. Все ж таки це не фільм жахів, який не сприймаю навіть у найгарнішій обкладинці.

Відкриття чергового «чорного» АТБ в Мелітополі

Сьогодні, майже біля мого будинку, на вул.Ломоносова, було відкрито супермаркет «чорний» АТБ. Хоча він і не перший в місті, але потрапила до такого вперше. На саме відкриття, яке було о 10.00, ми трохи запізнилися. Тож в сотню щасливчиків, які отримали книгу рецептів «Ектор Хіменес-Браво», ми не потрапили. Тим паче, як виявилось пізніше, наші винахідливі мешканці писалися в чергу заздалегідь. Тож людей, як зрозуміло було дуже багато.

Ми нібито ляльки у дорослих руках

Кожного ранку прагну почути хоча б якусь інформацію щодо змін бюджетного кодексу у рамках бюджету-2020. Де нібито мали вирішити проблеми з тарифами і наданням субсидій. Але українські ЗМІ мовчать. Жодного слова з уст, коли все це буде розглянуто.

Замість цього нашому люду підкинули чергову «качку», яка замулює не тільки очі але і свідомість.

У 2018 році така «качка» була у вигляді гейпорадів. І так само після нових нищівних правил отримання житлових субсидій. Тож зараз ситуація дублюється. Зміни з приводу субсидій так само направлені не в кращий бік. А підкинута «качка» вже у вигляді нібито здачі українських позицій на воюючій території. Звичайно я можу помилятися, але для мене ця вся «капітуляція» нібито тимчасово надута велика кулька, яка рано чи пізно лусне. І нічого від неї не лишиться. Окрім злості і втрачених сил. Та пустого гаманця. Просто комусь треба було її надути.

Рецензія на книгу Пауло Коельйо «Брида»

Пауло Коельйо для мене особливий письменник. Бо лише одна книга до знайомства з ним мене захопила. Він, це більш свідома на той час література. І як у більшості перше знайомство відбулося через книгу «Алхімік» - це неймовірна подорож у світ мудрості, добра і пригод. Звичайно, що були і інші прочитані його книги. Але «Заїр», поки на першому місці. Саме Коельйо через книги «Алхімік» і «Заїр» примусив полюбити такі дивні і нібито непримітні пустелі. І думаю, що не тільки мене.

На днях прочитала ще одну його книгу під назвою «Брида». Брида – це головна героїня, яка мала особливі здібності. І прагнула пізнати таємницю світу через магію. Шукала шлях до первісної себе і готувалася до посвячення у відьми.

Рецензія на фільм «Як вийти заміж. Інструкція»

Фільм складається із 4 серій. Виробництво – Росія. І той факт, що це російський серіал, мене відразу відштовхнуло. Бо скептично відношусь до російських серіалів. Хоча для мене за жанром це більше повноцінний фільмом, який поділили на кілька серій.

Побачивши у назві слово «інструкція», подумала, що це документальний фільм, але ж ні – художній. І це мене ще більш насторожило. Але треба було увімкнути і всі сумніви випарувались. Від фільму відірватися неможливо. Серії пролітають на одному диханні. І найголовніше, що хочеться передивитися.

І хоча фільм називається «Як вийти заміж. Інструкція», насправді він буде корисний і для тих, хто вже визначився зі своїм вибором, але відчуває себе нещасливим у шлюбі. Бо у фільмі багато проекцій на нещасливі подружні пари. Це нібито погляд зі сторони на проблеми.

Загальна рецензія на роман Ромена Роллана «Жан-Крістоф»

Нарешті прочитала чотири томи роману Ромена Роллана «Жан-Крістоф». Це був нібито якийсь подвиг. Частина великого окремого життя. Зараз ви зрозумієте, чому так кажу.

Бо бувають книги, які читаються дуже швидко і легко. А бувають такі, що можна порівняти з атракціоном веселі гірки. Спочатку ти нібито їдеш спокійно, повільно, а потім різко підіймаєшся вгору, де у тебе від адреналіну виділяється гормон радості. А потім ти знову йдеш до низу і вже повільно крокуєш, якийсь проміжок часу. Саме такі різні відчуття були в мене упродовж всього роману. І саме книгу «Жан-Крістоф» я би порівняла з таким атракціоном.

Підсумок дебатів в Україні

Майже всі говорили, що неосвічений в політиці Зеленський програє в дебатах підкованому Порошенку. А виявилось, що цей неосвічений переміг освіченого "в суху" з рахунком 10:0.

І це мене сильно здивувало! Зеленський дуже добре тримався і відповідав на всі питання по суті - просто, лаконічно, розумно і найголовніше, що від серця.

Що не скажеш, про нашого діючого Президента.

Лист до Володимира Зеленського

Доброго дня, Володимир Олександрович!

Я рада б підтримувати Вас на 100% серцем. Але деякі ваші пункти в програмі мене лякають. Та і вибору в мене майже немає. Позбавили вибору, хоч плач. Або за голод - це Порошенко. Або за зміни, але поки невідомо які - це ви!

Коли ви говорите про референдуми, то ви розумієте, що більшість нашого населення живуть думками в СРСР. Я мешкаю в Запорізькій області і навколо мене багато простих людей, які постійно дивляться російське телебачення. І вони агресивно ставляться до всього українського, вони все це ненавидять. І ви хочете, щоб ці люди вирішували долю України? Долю країни, яку ненавидять! Чи може ви хочете, щоб Україну розірвали, як в серіалі "Слуга народу"? Через ті самі референдуми...

Грязные шприцы на улице Мелитополя: СПИД не спит

В Мелитополе все так же можно обнаружить шприцы на улице города - оставлять ребенка без присмотра опасно.

Однажды в городе Энергодаре произошел чрезвычайный случай, который, к сожалению, не единичный в нашей страны. И эта проблема с каждым днем набирает все больший оборот.

Рано утром молодая мама вышла на прогулку с 3-летним ребенком, который увлеченно рассматривал все, что его окружало. Наткнувшись на использованный шприц, конечно же, как и все любопытные дети, мальчик его поднял. Женщина не успела выхватить шприц из рук ребенка, и он травмировался оголенной иглой. Молодая мама в панике бросилась в медпункт, где мальчику назначили первую постконтактную профилактику, которая проводится в течение 72 часов с момента травмирования.

Президентські вибори. Найбільше здивування і розчарування

Перед початком передвиборчої кампанії, була впевнена, що діючий Президент України не наважиться висунути свою кандидатуру. Бо так знищувати свій народ, а потім думати про подовження цієї душегубки, може тільки аморально і безпринципна людина. Тож я заспокоювала себе лише тим, що цей ад триватиме вже не довго.

Але ні, він все ж таки знову висунув свою кандидатуру на пост Президента України. Та я і тут була спокійна. Бо думала, що Петро Олексійович це зробив вже за звичкою. Ну, думаю, хай наостанок побавиться.

І коли мені стурбована подруга почала дзвонити і казати, чи бачила я скільки людей в Інтернеті підтримують Порошенка. Я її заспокоювала і казала, що то все проплачені люди. Це така в нього агітаційна програма.

Але коли я почала бачити у своїй стрічці друзів Фейсбуку підтримку в бік Порошенка. То нібито потрапила під холодний душ. Кожен пост такого напрямку, це для мене був і є шоком!

Запорізький маргарин їстівний?

У цьому році є у мене вже два антивідкриття року.

І ось перше.

Якось купила для пісочного тіста "Запорізький вершковий маргарин".

І треба було його перетерти з мукою. Зазвичай, це все дуже легко і приємно робиться. Бо нормальний маргарин, він як масло м'який.

А тут я його мну, а він як цеглина! Взагалі не тане!

Політ на кулях зі стільцем

Непередбачувані мрії. Виявляється і вони мають силу здійснюватись.

Ось такий він чудакуватий Ларрі Уолтерс. На фотографіях видно, як він здійснив свій омріяний політ на стільці з 45 кулями наповнених гелієм. Кожна куля діаметром 1 метр.

На них він досяг такої самої висоти, як і літаки. А якщо точніше, то він з ними там у небі і зустрівся.

Саме його як за головного героя взяв у свій сюжет оповідання «Я полечу!» Макс Кідрук.

З рецензією оповідання можна ознайомитися нижче на моїй сторінці.

Рецензія на оповідання Макса Кідрука. «Я полечу!»

Книга – це світ таємниць. Але не завжди він співзвучний з читачем. Тому і не завжди хочеться говорити або писати про те, що читаєш. Але не зараз.

Бо потрапила до моїх рук книга під назвою «Ода до радості». Яка складається з невеличких оповідань українських письменників.

Макс Кідрук зі своїм оповіданням «Я полечу!» дуже стрімко мене завоював. Це настільки якісний гумор, який не завжди зустрінеш у кіно, не кажучи вже про книги. Тож коли я прочитала і вдоволь насміялась, то вирішила, що про цей скарб з перчинкою, має дізнатися якомога більше людей.

А тим паче, що в основі сюжету лежить реальна історія лос-анджелеського пенсіонера Ларрі Волтерса, який у 1982 році захотів політати без літака. І зробив це на повітряних кульках зі стільцем.

Думки про воєнний стан в Україні

Що він дав українцям. І чи ми зрозуміли, що відбулося.

А ще поговоримо трохи про вибори в Україні.

Десь за два дні до того, як стався збройний конфлікт в Азовському морі, який спричинили росіяни, я згадували страшний 2014 рік, початок нашої війни з Росією. І думала, що спогади треба занотувати, доки ще свіжі і не забулися. Українські регіони, які межують з російським кордоном, відчували російський тиск роками, віками. Але раніше він був не такий свідомий. І тільки я про це подумала і згадала, як нахлинула на Україну нова хвиля тиску, яка так само збиває з ніг.

Але якщо чесно, то 2014 рік частково зміцнив імунітет українців. І ми стали трохи сильнішими та розумнішими. І страшніше і тяжче було саме тоді, коли на собі відчули що таке психологічна війна, і що вона не менш руйнівна за звичайну війну. Але про це вже напишу окремо.

То що відбувається зараз? Росія знову намагається притиснути Україну? Нібито, чи замало того, що зробили? Крим нахабно загарбали, Донецьк і Луганськ зруйнували. Свої рублі у захоплених регіонах запустили і кажуть що не винні. А тепер ще хочуть заволодіти Азовським морем.