Діти і сучасне виховання

Дитина – це не бур'ян, який росте сам по собі.

Дуже довго не хотіла торкатися теми виховання дітей. Хоча вона в мені останнім часом шалено бурлила. Особливо після нескінченного потоку «розумних статей» на цю тему в Інтернеті, які постійно потрапляли на очі.

Чесно, я всіма силами відштовхувала від себе бажання про це написати. Бо думала, чи маю на це право. Але на днях мені потрапив на очі матеріал під назвою «Трагедія з нашими дітьми», від магістра медичної школи при університеті Торонто Вікторії Прудей. Він дав мені зрозуміти, що я теж не хочу мовчати.

Кілька місяців тому, я вже була налаштована підняти цю тему на поверхню, після невдалого походу до кінотеатру, де ситуація, яка там відбулася штовхала мене говорити, але завагалася.

І сьогодні все ж таки висловлю свою думку з приводу виховання дітей.

Так, я ще не мама. Але чому маю право говорити? Бо в першу чергу є представником певного суспільства, в якому хочеться жити комфортно і щасливо. А ще теж була дитиною і пройшла через певне виховання.

Тож, як вже писала, якось була в кінотеатрі на чудовій прем'єрі фільму «Спадки часу». У залі позаду мене, як пізніше виявилось, сидів хлопчик 5-6 років. Майже весь час він бив ногами по моєму кріслу. Я мужньо терпіла, але коли по голові весь час гупають, це дуже не приємно. Я хлопчику зробила зауваження. В надії, що і батьки відреагують. Але він витримав не більше 5 хвилин. І далі розпочав гупати ще з більшою силою. Під кінець фільму моє крісло ходило ходором. Від чого в мене сильно розболілося голова. А батьки, як ви вже зрозуміли не зробили йому жодного зауваження. А після фільму вони спокійно його одягали. Мені було дуже цікаво подивитися на цю дитину і його батьків. Дитина на вигляд була незадоволена всім і всіма. Без образ, але вираз обличчя розбещеної дитини.

Зараз в мережі поширюється незчисленна кількість матеріалів на тему «Як правильно виховувати дитину». Від яких просто мурахи по шкірі. Бо читаючи їх ти уявляєш соціум у майбутньому. Біда у тому, що молоді матусі дуже уважно їх читають і сприймають все за останню істину.

Від одного матеріалу мені і справді стало дуже страшно. Основна суть її теми, це пояснити батькам, що робити, коли твоя дитина не хоче в пісочниці ділитися з іншими дітьми своїми іграшками. Нібито, чому тут вчити? Раніше кожна нормальна мати знала, що дитину треба вчити доброті і вмінню ділитися. І замість того, щоб сучасній матусі порадитись зі своїми батьками, якщо щось забув, або в чомусь сумніваєшся. Сучасні батьки ковтають все нове, що їм транслює Інтернет. Бо старий принцип виховання не в тренді. А як всі знають, скільки матеріалів в Інтернеті стільки і «професорів». То що ж кажуть ці «професора»? Вони радять батькам поважати вибір їх дитини. Не хоче, нехай не ділиться. Кожна дитина має право відстоювати свої іграшки. Таким чином вона вчиться відстоювати свої інтереси. Тож батьки в такій ситуації мають пояснити чужій дитині, що їх дитина просто не хоче зараз з ним ділитися.

Читаючи, я уявила цю пісочницю, і дітей, яких мами начиталися схожих повчальних матеріалів. І сидять ці діти міцно тримаючись за свою іграшку і вовком дивляться один на одного. І якщо якась одна дитина, як біла ворона просить погратися чужою іграшкою, інші діти вовком на неї дивляться. А потім я уявили цих дітей вже у дорослому житті у схожих ситуаціях. Яких батьки в дитинстві не навчили ділитися з іншими. Кожен сам за себе і проти всіх. Для мене таке майбуття, нібито серед зграї вовків.

Повертаючись до ситуації в кінотеатрі, де батьки ніяк не відреагували на бешкетництво своєї дитини. Хочеться сказати. Я розумію, що такі батьки скоріш за все начиталися матеріалів від «великих професорів». Які кажуть, що не можна обмежувати дитину, кричати на неї, сварити. Але ваша дитина перш за все живе не в лісі, а серед суспільства. Якщо б кожен виробляв, що хоче, ми б не змогли існувати один біля одного. Тому і привчають з дитинства кожну дитину до поваги іншої людини і його особистих інтересів і особистого простору. Що ти не один на цілому світі. І ми маємо якось співіснувати один біля одного.

Не подумайте, що я за повне обмеження дітей і що їх не розумію. Як раз дітей я дуже розумію. Бо теж любила бешкетувати.

«Інтернет-професора» пишуть, що якщо дитину сварити і обмежувати, то вона виросте слабкою і не зможе себе захистити.

Я не знаю, чи було таке у когось насправді. Але спираючись на власні спостереження, скажу, що які батьки, така і дитина. Які гени в неї закладені, така вона і буде. І дитина завжди візьме своє. Єдине, що батьки можуть, це лише направити свою дитину. І якщо в дитині б’є шалена енергія, то вона нікуди не дінеться.

Ще така тема є у вихованні дітей, що нібито батьки мають бути для своїх дітей друзями. Батьки не повинні бути друзями для своїх дітей до певного віку формування особистості. Вони мають бути їх наставниками і вчителями. Авторитетом і прикладом. Бо щоб дитину чогось навчити, вона має до тебе прислуховуватись. А коли дитина керує своїми батьками, яка ще нічого не знає про життя і ще не вміє керувати своїми емоціями, це страшно. Що ж буде далі? Навіть квіти поливають, обрізають, направляють, щоб вони добре росли. І у тваринному світі кішка вчить своє потомство митися, ловити мишей, їсти і за надмірне бешкетництво кусає, або легенько б’є лапою . І дитина теж не бур'ян, який має рости сам по собі. Дитину треба направляти, вчити, виховувати. А вже у дорослому віці ви можете бути для них і друзями. Не лише друзями, а і друзями. Бо дитині у будь-якому вінці необхідні саме – мама і тато.

Так, я за те, що дитину треба направляти. І якщо треба сварити. Бо вона ще замала і не все може розуміти, як погано і як добре. І якщо ви привчите дитину ділитися, це не означає, що вона стане слабкою. Захищати себе ви навчите її з часом, коли буде на це потреба. І вона вже буде в змозі сама себе захистити.

Якщо ти хочеш, щоб твоя дитина немала якісь риси, то і ти позбудься їх. Бо дитина копіює своїх батьків, і ти маєш бути її прикладом.

Я пам'ятаю всі поради своїх батьків. І всі вони були корисні. У мене до певного віку становлення було деколи суворе виховання, але я все одно брала своє. Як вже писала, встигала дуркувати. Бо що ж це за дитинство без доброго дебоширу. Але дитина має знати, коли треба зупинитися. Тож біля батьків я була чемною. І розуміла слово – ні.

Це добре, коли дитину виховують з розумінням, що не все буде так, як хочеться в житті, інколи тобі будуть казати – ні. Бо в житті не все так легко, як здається в дитинстві. І дитина, яка розуміє, що окрім «так» існує і «ні», легше сприймає негаразди в дорослому житті. І знаєте, дуже важко спілкуватися з людьми, яких в дитинстві виховували егоїстами. Вони страждають і ображаються після кожного – ні.

По при все строге виховання у дитини має бути справжнє дитинство. І строге виховання, це ні в якому разі – не тиранство. Ні! Дитина завжди має відчувати любов батьків, навіть якщо її деколи сварять, вона повинна знати, що в будь-яку хвилину може притулитися до вас і обійняти. Має бути міцний контакт між батьками і дітьми.

Але кожен сам обирає, як виховувати своїх дітей. Тільки пам'ятайте, як дитина відноситься до вас зараз, так буде і завтра.