Перед початком передвиборчої
кампанії, була впевнена, що діючий Президент України не наважиться висунути
свою кандидатуру. Бо так знищувати свій народ, а потім думати про подовження
цієї душегубки, може тільки аморально і безпринципна людина. Тож я заспокоювала
себе лише тим, що цей ад триватиме вже не довго.
Але ні, він все ж таки знову
висунув свою кандидатуру на пост Президента України. Та я і тут була спокійна.
Бо думала, що Петро Олексійович це зробив вже за звичкою. Ну, думаю, хай
наостанок побавиться.
І коли мені стурбована подруга
почала дзвонити і казати, чи бачила я скільки людей в Інтернеті підтримують
Порошенка. Я її заспокоювала і казала, що то все проплачені люди. Це така в
нього агітаційна програма.
Але коли я почала бачити у своїй
стрічці друзів Фейсбуку підтримку в бік Порошенка. То нібито потрапила під
холодний душ. Кожен пост такого напрямку, це для мене був і є шоком!
Я завжди вважала і досі так
думаю, що кожен має право на свою особисту думку. І в мене не той характер, щоб
когось блокувати, або видаляти чи ненавидіти за протилежний мені погляд. Я можу
його не поділяти. Але я розумію, що у кожного свій шлях у розвитку. Хоча мені і
боляче, що люди не бачать всієї дійсності. Але так вже склалось.
Більшість дивиться на світ лише
зі свого вікна і навкруги себе. І поки його погляд милується і насолоджується,
він задоволений. І байдуже, що бачить з вінка його сусід, йому ж добре. Це і
головне.
Я все думала, хто ці люди, які
підтримують нинішню владу. А потім зрозуміла, що це і є ті люди, які милуються
тільки своїм видом з вікна.
Але знаєте, мені політика
нинішньої влади нагадує гру у Лотерею. Якщо сьогодні тобі пощастило і ти
витягнув виграшний квиток, то завтра може бути фіга. Але ця фіга може тривати
ще п'ять років. І це треба розуміти і пам'ятати.
Дуже рада тому, що серед моїх
близьких людей немає жодного, хто підтримує Петра Олексійовича. Але знайшовся
далекий знайомий, який все ж таки на його стороні. І його аргументація була
така, що люди стали жити краще. Він зайшов до ресторану, а там люду тьма. Тож
він і вирішив, що всі тепер ходять по ресторанам. Він не пішов до хати, де
бабця ледь тягне до іншої пенсії, або де молодь ледве зводить кінці з кінцями.
Він вирішив перевірити рівень життя в ресторані. І смішно, і сумно. Але це все
той самий випадок, коли людина поглядає тільки навкруги себе, а щось далі вже
не бачить.
Влучно сказав про таких
людей, які втрачають реальність, радіожурналіст Максим Гардус: «По опитуванню
тільки 10% людей вважають, що за 12 місяців економічне становище покращилось.
60% відчули погіршення. І коли людина вважає, що ніякого зубожіння немає, тоді
вона втрачає критичне сприйняття. Погано втрачати зв'язок з реальністю. Бо тоді
робляться неадекватні прогнози і реальність дивує. І це може закінчитися тим,
що люди яким не дісталося тістечко потягнуть Марію-Антуанетту на гільйотину.»
А реальність у цих 60% така, що
вони не потрапили у той відсоток «субсидійної лотереї», яку розіграли зі своїм
народом Гройсман з Порошенко. І тепер ця «лотерея» з'їдає весь бюджет звичайного
українця.
Візьмемо для прикладу
пенсіонера, який отримує 1537 грн. З цих грошей він повинен оплатити за 2-х
кімнатну квартиру: тепло- 1200 грн., світло- 180 грн., вода- 150 грн.,
квартплата - 112 грн., кабельне телебачення- 135 грн., сміття- 31 грн., газ- 50
грн., міський телефон – 67 грн, мобільний зв'язок- 50 грн. Загалом виходить –
1975 грн.! А дохід – 1537 грн., це мінімальна пенсія пенсіонера. Ви запитаєте,
чому йому не дали субсидію? На початку цієї «чудової» реформи давали, але потім
написали новий закон, і через те, що його донька або син з ним не проживають,
але прописані в квартирі, йому відмовили в субсидії. А як ви запитаєте такі
люди живуть? Вони платять за комунальні послуги частинами, а інше відкладається
на борг. Бо краще мати борг ніж голодувати.
А як живе наша молодь? А вона
просто втікає від космічних тарифів і низьких заробітних плат в інші країни. Бо
навіть з субсидією молодій родині вистачає грошей тільки на їжу. Петро ж для
нас так старався вибити безвізовий режим, мабуть для того, щоб всі втекли, світ
за очі, від такого руйнівного життя. А мали ж радіти безвізу і їздити родинами
відпочивати. А натомість родини розірвані, українці розкидані по світу, а душі
наші спустошені тугою за рідним.
Покращення, це коли родини
великі та заможні. І їм не треба втікати зі свого дому.
І пам'ятайте, якщо ви сьогодні
витягнули виграшний квиток. То не обов'язково, що вам і завтра пощастить. Бо в
країні де влада не тримає слова, ви і всі ми, це просто частина великої гри. Що
нам там обіцяв нинішній Президент в 2014 році? Мінімальну заробітну плату
українцям, як на заводі «ROSHEN» 10000 грн., та завершення АТО
протягом кількох годин. Це перше, що з усього згадалося. І на жаль, все це
виявилось лише гарною казкою на ніч.
Тож якщо ви і досі довіряєте такій людині, то це ваш вибір. Але і
поважайте вибір тих людей, яких цей самий Петро Олексійович просто знищив.
Немає коментарів:
Дописати коментар